Її руки малюють янголів
Завжди, як є хоч дрібка часу
Каже: «це моя пам’ять за кожним
Кого в цю війну було розіп’ято»

Руки рвучко літають над аркушем
Лінії чіткі, виразні, часом ламані
Янголи мають різні зріст і вік
Лиш одне незмінне – вони незламні

Ось з мечем. Він Суворий і міцний
Крила гострі мов леза, широкі мов небо
Він закрив ними нас неначе плащем
Захищати – це вибір, сумніватись у ньому не треба

Ось малі янголятка. Їх так багато нараз
Туляться на папері зграйкою наче пташата
Такі різні, барвисті веселі й сумні водночас
Їх життя обірвала війна на самому початку

Ангел цей замінює собою весь світ
Пригортає, годує, знаходить потрібне, лікує
Те, що серце у нього кровить і болить
То не бачить ніхто, то його лиш стосується

Ось обнялись два янголи
Вже у літах
А довкола таке все рідне і звичне
Дім, криничка стара, грядка у квітках
І вони не підуть нікуди – тут залишаться

А цих янголів ти не розгледиш з-за крил
Вони переплелись і закрили їх від світу
Хай побуть тут ще зайву мить ось так
Це так непросто у війну любити

І їх багато. У них нема облич
І тих облич насправді тисячі
Вона ще кілька ліній проведе
І піде вниз. В підвалі все ж спокійніше…

(C) Mariya Oliynyk

Матеріали:
Полотно на підрамнику 100х100 см, акрил, олійні фарби